Кожен може здійснити сходження, якщо справді знає, де істина (Частина 1)
Опубліковано Оновлено
★Щоб зустріти справжню істину
Можна сказати, що це знак часу, але якщо подивитися на сьогоднішній світ у світовому масштабі, слова, які звуть істиною, — суміш самоцвітів і каменів, — ллються через край, а ті, хто називає себе святими чи рятівниками, виставляють себе купами.
Серед розгублених мас люди, які шукають істини чи шляху, читають чи слухають чиїсь промови й стукають у чиїсь двері, шукаючи спасіння. Але навіть якщо зміст істини, яку людина говорить чи пише, правильний, часто трапляється, що власні думки, слова й учинки цієї людини неправильні, тому в таких випадках обов’язково треба бути обережними.
Це означає, що слова, які звуть істиною, але які не відповідають думкам, словам і вчинкам того, хто їх говорить, узагалі не є істиною, а є неістиною.
★У справжній істині життя сяє яскраво
Крізь справжню істину проходить світло життя. Коли між думками, словами й учинками того, хто її говорить, і сказаною істиною є розрив, світлу життя важко діяти в сказаних словах, тож їхня сила рухати людські серця слабшає.
Вам зрозуміло?
Щоб навести простий приклад, припустімо, є людина, яка каже: «Відкласти власну зручність і любити інших важливіше за все».
Але якщо той, хто говорить ці слова, ставить захист себе понад усе й діє із себелюбних думок, а не з альтруїстичних, то, хоч яким правильним було б сказане, його слова не мають звучання істини й переконливості, правда?
Особливо уважними до цього хотілося б бути людям, які мають завдання вести інших.
А причина того, що мораль, духовні практики й релігія досі, хоч і передавали добрі речі, іноді не могли розчинити людські муки в самому корені, полягає в тому, що в деяких випадках практика тих, хто передавав, не встигала за їхніми словами.
Широкий загал забув або не знає головної дороги істини, спільної для всього Всесвіту, тож, замість того щоб безпосередньо поєднати себе із самою істиною, люди схильні намагатися здобути спасіння чи стати на шлях, покладаючись на інших.
Саме тому вони іноді шукали прориву навіть у словах, за якими не стояли вчинки.
Але «правдоподібні слова» без практики істини навряд чи несуть силу відродити первісну божественність у людях, тож багато людей залишалися у світі дуалістичного протиставлення й не могли знайти виходу. (Далі буде)
