В епоху, коли відпускаєш хибне я

Годі й казати, що люди, яких поважають інші, проводять дні, поважаючи себе, а люди, якими дорожать інші, теж тихо живуть, дорожачи собою.
Деякі з цих людей роблять це свідомо, а деякі несвідомо.
Але в кожному разі вони живуть, дбаючи про себе; це незмінно.

Лише люди, які цього не розуміють, несуть у спілкуванні з іншими комплекси й почуваються ніяково.
Коли ти відчуваєш, що інші тебе не поважають чи не дорожать тобою, можливо, ти трохи забув прощати й любити себе.
Це можна також назвати станом, коли ти ще не згадав власної священності.

Багато людей на Землі, самі того не усвідомлюючи, живуть, дивлячись на себе згорда.
Така реальність самообмеження й самозаперечення, що вкривають священність людства.

Я ж завжди кажу, що добре постійно ставити собі запитання на кшталт «Хто я?» і наближати дійсний стан своїх відповідей (свого усвідомлення) до істини життя, правда?
Ким же є те я, яким тобі слід дорожити?
Якщо ти можеш відрізнити справжнє від підробки, ти можеш правильно виражати світло життя й жити невинно.

Але люди, які не можуть їх розрізнити, хапаються за переконання, поспішні судження, нав’язливості й прив’язаності кармічної свідомості й твердо вірять, що «це і є я», тож страждають, не в змозі вибратися зі світу дуалістичного протиставлення.
Хоч якими високими є ідеали, за якими ти живеш, хоч як озброюєшся гордістю, якщо не схопиш свого справжнього я, людина просто бігає туди-сюди в болоті страждання.

Знайди своє справжнє я.
Для цього треба відпустити й викинути те я, яке не є справжнім.
Куди відпустити й викинути?
Це і є те, що я завжди називаю передачею своїм божествам і духам-охоронцям.

Я, моє, сам, для мене….
Чи не час уже спробувати відпустити думку, що переконання, поспішні судження, нав’язливості й прив’язаності, які не є твоїм справжнім я, — це ти?

Я ж завжди кажу, що кожна людина — це світло життя, правда?
Поки ти живеш, вважаючи собою світло життя, страждання й турботи зникають, і ти можеш проживати світлі, невинні дні.

Справжня людська свідомість — це сонце, що сяє в небі серця.
Це і є те, що ми завжди називаємо світлом життя.

Те, що ти вважав собою, — це дощові хмари, що пливуть у небі твого серця.
Тепер усе гаразд; тобі не треба хапатися за такі несуттєві ілюзії, які, якби їх залишити, відпливли б і зникли, і стискати їх, кажучи: «Це і є я насправді».

Ти знаєш, який вигляд має земля, коли над нею густо нависають темні дощові хмари, просто дивлячись на погоду в цьому світі.
Погода серця точно така сама.

«Тобі не треба затьмарювати власне серце, а потім бідкатися: “Темно, темно”.
Твоє справжнє я не таке вже й кволе».

Ти можеш почути цю пораду від сонця (світла) життя з глибини свого серця, чи не так?
Той, хто може змінити тебе, — лише ти.

Коли ти справді змінюєшся, твій світ справді змінюється.
Коли таких людей більшає, увесь світ Землі сповнюється світлом.

Нехай цей справжній шлях до нової епохи яскраво сяє у твоєму серці, і проведи цю слушну пору підносячи себе, дорожачи кожною миттю.
Тоді сонце твого серця блискуче засяє, і ти піднімешся до людини, яка може з легким сміхом озирнутися на своє колишнє я, що жило, крутячись у хвилюваннях і турботах.