Живімо до самої сутності єдності
Опубліковано Оновлено
★Чеснота терпимості
«Чеснота терпимості», яка в сучасному суспільстві часто втрачається, є самим коренем зведеної у вищий вимір, священної свідомості життя.
Люди, схильні бачити все критично, не помічають власних вад і лише присікуються до інших, правда?
Як ти думаєш, чи показує така свідомість, якою має бути людина?
Ти кмітливий, тож, мабуть, розумієш: люди, схильні витрачати весь час на критику й звинувачення інших, переймаються лише чужими запахами й ніколи не помічають запаху, що йде від них самих.
Це також стан, коли вдаєш, що не бачиш власних комплексів.
Таким людям, перш ніж без кінця говорити про чужі запахи, справді потрібно спершу нейтралізувати власний запах, прагнути стати тим, від кого інші не відчувають жодного поганого запаху, і насамперед шліфувати себе.
Люди, які не присікуються до інших, можуть терпимо ставитися навіть до чужих дивних запахів, бо від них не тягне смородом «звичок думок, що відхилилися від божественності».
З позиції, що прилипла до фізичного тіла, ти, мабуть, подумав би: «Якщо я не пахну, то чи не дратуватимуть мене чужі запахи ще більше?»
Але коли йдеться про людські думки, слова й учинки, це якраз протилежний спосіб думати.
Коли в тобі немає причини, то навіть якщо твої п’ять фізичних чуттів щось уловлюють, думки критики й звинувачення щодо цього особливо не зринають.
З іншого боку, коли такий самий дивний запах сидить у тобі, ти реагуєш надмірно, надчутливо, уловлюючи його в чужих думках, словах і вчинках.
★До самої сутності єдності, бачачи все як таке, що стосується тебе
Ось що слід робити, розуміючи цей принцип: щоразу, коли ти щось думаєш про чужі думки, слова й учинки, бачити все це як таке, що стосується тебе, відправляти загін дослідження вібрації свідомості у внутрішній всесвіт свого серця й уважно дивитися на своє внутрішнє я.
Тоді ти зрозумієш істину.
Доки людина бачить те, що відчуває щодо інших, як чужу справу, її еволюції свідомості важко просуватися.
І все ж, не розуміючи цього, люди відокремлюють себе від інших, збурюють карму розрахунку й осуду — «це добре, а те погано», «це мені подобається, а те ненавиджу» — тримають себе у вузьких межах свідомості й бачать усе поганим учора, сьогодні й завтра.
Хіба це не марнота, як ти думаєш?
Сприймаєш ти щось добре чи погано, причина завжди не більше ніж у тому, що ти проєктуєш і бачиш власне внутрішнє я.
І все ж люди думають, що погані інші, а не вони самі.
Якби всі були такими, то ясніше за день, що світ, де жили б лише такі люди, ніколи не міг би стати гармонійним світом.
Тож якщо люди бажають жити щасливо, вони не повинні відокремлювати себе від інших і витрачати весь час на осуд інших; вони повинні бачити все як таке, що стосується їх самих, і наближатися до самої сутності єдності.
