Тим, хто впадає у відчай, ранячи власне серце

★Щоб вийти з моделей мислення, які ранять власне серце

Днями ми говорили про очищення емоцій, але є люди, що не можуть цього зробити й далі ранять себе, як і раніше.

Це образ людей, які, здіймаючи у своїх серцях «торнадо думок», як-от гнів, ненависть, неприйняття й недовіру до інших, зрештою ранять самих себе. І є люди, що, не усвідомлюючи цього, повторюють те саме й заганяють себе в кут.

Найкрайніша форма цього — «ранити власне серце» думками, а наприкінці цього шляху — позбавити себе життя. Навіть не доходячи до такої спроби, є люди, що ображають себе як тільки можуть, б’ють, копають і колють власне серце, мучать його як тільки можуть, аж доки зрештою не впадають у відчай щодо життя й навіть думають про те, щоб обірвати своє фізичне життя.

Саме таким людям ми хочемо сказати:

«Ваше життя — це те, що творите ви самі.

Його не створив хтось інший.

Якщо ви тримаєте надію, світло сяє з боку майбутнього; якщо тримаєте відчай, двері до майбутнього зачиняються, і ви можете навіть відчувати себе замкненими в темному світі, ніби у в’язниці.

Але вас не „замкнули“; ви лише „замикаєте себе“.

Якщо ви зміните себе, ваше життя може стати рожевим чи будь-якого кольору.

Усе залежить від того, як ви спрямовуєте свої почуття, як посилаєте їх і як використовуєте».

★Щоб жити у світлі життя

Ніхто інший не може змусити вас страждати.

Навіть якщо хтось погано до вас ставиться через погану причину, перенесену з минулого життя, залежно від того, як ви це приймаєте, ви можете перетворити нещастя на благо.

Те, як людина використовує свою свідомість, значною мірою визначає її щастя.

Ось чому є люди, що проходять цілком різні долі навіть за однакових обставин.

Але люди, яких розчавили глибоко вкорінені звички мислення із самозапереченням, можуть подумати, навіть почувши таку розмову: «Для мене це неможливо».

Саме тому ми завжди говоримо про дихання.

Навіть якщо ви намагаєтеся змінити думки, вони здіймаються зсередини з великою силою і свідомість не може ними керувати, тож вмикати силу волі — це марний опір.

Що більше ви це робите, то більше серце роздвоюється проти себе, усе стає ще неможливішим, а свідомість лише більше плутається, правда ж?

Але якщо не зважати на такі рухи думок, довіритися ритму звуку повільного, розслабленого дихання й просто й далі звертати думки туди, то згодом буря думок ущухне, і в мирній тиші ви опинитеся в стані абсолютного спокою й тиші.

Як ви думаєте, що тоді з вами станеться?

Негативні думки перестають з’являтися, і у ваше серце входить світло надії.

Це велике світло — «світло життя».

Спробуйте вправлятися так жити, занурюючи серце й тіло у світло життя.

Тоді серце, поранене самоушкодженням думками, зцілиться.

А згодом навіть рани серця зникнуть без сліду, і ви станете людиною із сяйним серцем, що може творити яскраве майбутнє.