Інтенсивний курс, щоб вийти з дитинства душі (3)
Опубліковано Оновлено
(Продовження попереднього разу)
★Щоб вийти з дитинства душі
А тепер головне. Правильна вихідна точка, бажане джерело думки «Хочу, щоб мене визнали» — це позиція божественного усвідомлення, що те, що ти намагаєшся зробити, вже зроблено, вже завершено або вже здійснено.
Перш ніж тебе визнають інші, добре стати на цю позицію й водночас посилати свідомість, у якій ти сам від самого початку повністю визнав себе.
Ця свідомість визнання — не поверхове переконання, яке силує себе вірити. Це визнання з тим самим почуттям, із яким ти, не дивлячись у дзеркало, природно знаєш, що на твоєму обличчі в стандартному оснащенні є очі, ніс, рот і вуха.
А кут і напрям, у якому має йти думка, — не від незавершеного до завершеного, не від недоробленого до доробленого і не від нездійсненого до здійсненого. Навпаки, добре спершу яскраво уявити в серці повністю здійснений образ або бажану завершену форму, від цієї мети простежити шлях назад до того місця, де ти є зараз, і звідти, рухаючись до цілісності, завершеності й здійснення, накопичувати причини, що ведуть туди.
Маленькі діти — це одне, але коли ти вже дорослий, то перш ніж бажати, щоб тебе визнали інші, важливо спочатку визнати себе самого.
Навіть якщо ти думаєш, що нинішнє «я» не дотягує до божественності, навіть якщо вважаєш свої думки, слова й учинки негідними захоплення, це лише верхівка айсберга, яку несе звичка, лише крихітна частина всього твого життя, що проявилася. Тому добре обійняти себе таким, який ти є, просто як є, і передати це в ту божественність, якою ти є.
Для цього важливим стає пошук істини: що таке людина взагалі?
Тож тепер перевіримо це з позиції істини. Чи розумієш ти, що людина — це створене створіння й водночас Творець, який творить, носій божественної свідомості?
І як я щойно сказав, чи розумієш ти, що в серці однієї людини є думка про бажання бути визнаним і водночас свідомість, яка визнає?
Коли таке усвідомлення нинішнього становища побудовано зі справжньої точки зору, важливе усвідомлення, яке слід посадити в серці, таке: ставши дорослим, кожен мусить визнавати себе сам.
Цього не слід вимагати від інших.
Люди, які не можуть визнати себе, хоч як їх визнають інші, перевертають це й заповзають у печеру самозаперечення.
Нам не треба тобі цього казати: якщо озирнутися на те, як досі жив ти й інші, це одна з тих надто людських речей, так?
Це усвідомлення є чимось важливим, так би мовити, хребтом твоїх думок. Воно дає важливе розуміння, що ти сам можеш випрямити й витягнути власну спину, і виховує незалежну свідомість душі, яка не шукає любові зовні. (Далі буде)
