Випускаємося з непорозумінь, у які легко потрапляють добрі люди – 1
Опубліковано Оновлено
Стан самоправедності
Справді добрі люди мають одну спільну рису: «їхні серця безмежно світлі».
Але люди, про яких інші кажуть: «Ця людина добра, але чомусь не відчувається в ній світла», міцно закували себе в теоретичні обладунки своїх припущень, зводячи невидимі стіни між собою та іншими, а іноді навіть протистоячи суспільству й світові.
Можна сказати, що це стан, у якому серце не може бути вільним, бо затверділо в думках на кшталт «має бути так» чи «мусить бути отак».
Тому безмежна світлість не виходить на поверхню, а серце завжди затьмарене непотрібною критикою й звинуваченнями.
Серед людей, яких і вони самі, й інші вважають добрими, таких напрочуд багато.
У таких випадках людина твердо переконана, що «так правильно», тому їй важко вибратися з цього стану.
Люди часто кажуть: «Інших не змінити. Змінити можна лише себе», правда ж?
Це справжня істина.
Але в «стані самоправедності», у який легко потрапляють люди, на цю істину лягає фільтр, і вона викривляється.
На таке: «Інших можна змінити. Інших треба змінити будь-що».
Це стан, у якому діє «егоцентричне почуття справедливості», і саме це припущення зводить невидимі стіни між собою та іншими й заважає глибинному відчуттю єдності із суспільством і всім світом.
Справді пізнати людей
Ідеали на кшталт «має бути так» і «мусить бути отак» мають силу до певного рівня розвивати свідомість того, хто їх дотримується, але якщо потонути в цих думках, ви забуваєте справжнє смирення й зрештою зв’язуєте всіх і кожного цим «має бути так».
Як я завжди кажу, кожна думка, слово й учинок, які виявляє людина, мають власну чітку причину того, чому вона це зробила.
На Землі тут і там здіймаються торнадо осуду інших: «Навіщо ця людина таке робить?» — але це походить від того, що людей ще не дуже добре знають.
Тож постає питання, як пізнати людей, правда ж?
Подумаймо про це.
Як ви думаєте, що потрібно зробити, щоб справді пізнати людей?
Так і є: потрібно пізнати життя, а для цього — «добре знати себе».
Я ж завжди кажу, що серед почуттів, які ви маєте щодо інших, «ті думки, що хитають ваші емоції», — це щоразу ви, що використовуєте інших як дзеркало, аби побачити відображення власного розладу, правда ж?
Це справді просто факт, і доки людина не зможе прийняти його як факт, хмари в її серці не розвіються.
Людські істоти насправді наповнені свідомістю, широкою, просторою й глибокою, наче ясне небо без кінця.
Але в людей, чиї різні припущення зміцніли настільки, що їх можна назвати переконаннями, ці звички мислення нависають над небом серця, наче темні хмари, і вони просто ненадовго забули первісний стан цього широкого серця.
(Далі буде)
