Як відпустити спогади й відкрити майбутнє – 5 (останній допис року)

(Продовження попереднього)

Пізнайте справжнє тепер і беріть участь у будівництві сталого суспільства

Ось запитання.

Як ви думаєте, чому ви приймали минуле за теперішнє?

Не знаєте? Не можете одразу висловити це словами?

Так, це і є стан, коли пам’ять плутають із теперішньою свідомістю.

Я казав: «Пам’ять — це не більше ніж дані з минулого», чи не так?

Люди, які щиро в цьому переконані, можуть бачити пам’ять і себе окремо.

Тим, хто не переконаний, не варто хвилюватися: коли ви й далі з почуттям повторюватимете цю знайому фразу, наче дивуючись: «Я, яке вважав собою, зрештою не було справжнім мною», ви природно зможете бачити їх окремо.

А якщо точніше сказати про те, що пам’ять — це не більше ніж дані з минулого, то це «не більше ніж минулі факти, спотворені через фільтр его».

Це не істина цієї самої миті.

Істина цієї самої миті — це те, що ви думаєте, що кажете і як дієте у відповідь на різні явища й рухи людства, правда ж?

Справжнє тепер стосується лише рухів вашої власної свідомості в кожну мить.

Лише це і є справжнє тепер.

Свідомість, яка справді це приймає до серця, — це свідомість на один вимір вища, про яку я завжди говорю.

Якщо ви отак знаєте справжнє тепер і застосовуєте його, людство може миттєво осмислити свої минулі помилкові дії й створити справді сталий світ.

Поширення «культури моттайнай (не марнувати), що зародилася в Японії», заохочення повторного використання речей і матеріалів, енергетична політика без вуглецю: усе це важливі зусилля. Лише коли до них додасться зміна в стані людських сердець, доля Землі справді збережеться.

Добре поміркуйте про це.

Окрім створення добрих правил і їх поширення, якщо зміняться звички мислення людства, нам не доведеться повторювати той самий шлях.

Важливо, що кожна людина в людстві тримає у своїх руках основний засіб, що веде до докорінного розв’язання.

Думка, що «хтось усе одно це зробить, тож мені нічого не треба робити», — це неприйнятно, але було б чудово, якби кожен пробудив очі свого серця й почав брати участь у будівництві кращої зірки.

Прокиньтеся від сну, дійте, звершуйте й ставайте

Тепер час підбити підсумки.

Час, який ви вважаєте «тепер» своїми думками, — наче «час усередині сну», який ви бачите, коли спите.

Багато людей на Землі досі мають серця, що дрімають.

Це означає, що вони не дивляться на світ відкритим оком серця.

Зараз потрібно бачити світ не фізичним оком, а оком серця й оновлювати (реформувати) кожну звичку.

Коли ви глибоко придивляєтеся до виправлення звичок, ви починаєте бачити, що перезаписувати слід саме «шаблони реакцій, які є несвідомими рефлексами», правда ж?

Ключ до відкриття цього ока серця знаходять ті, хто справді прийняв це до серця.

Якщо хтось думає: «Хіба погано залишатися таким, як є?», «Нічого ж не треба змінювати, правда?», «Ні, ні, краще, щоб нічого не змінювалося», такій людині може знадобитися трохи більше часу, щоб прокинутися від сну, і вона може продовжити навчання деінде.

Але навіть це — хода шляхом еволюції, тож не можна сказати, що це погано.

Зрештою, що обирати, як вирішувати й яким шляхом іти, залишено на рішення й дії кожної людини.

І важливо, дивлячись на себе й інших, ось що: «Яким би хибним не здавався шлях, яким хтось іде, усе це образ людини, що йде необхідним і неминучим для неї шляхом, тому немає жодної потреби бачити в цьому проблему».

Вам потрібно зробити лише одне: бачити божественність у кожній істоті, пройти процес практики сприйняття її як чогось само собою зрозумілого й зрештою жити у світі, де природною є лише божественність.

Якщо жити так, те, що ви робите з високою волею, неодмінно здійсниться, і ви й далі народжуватимете й виводитимете у світ нове я.

Ось історія вашого майбутнього, що розгортається за відпусканням спогадів.

Останнє слово.

Не думайте про відпускання спогадів як про щось важке.

Щойно ви зрозумієте, що це лише дані, ви природно зможете бачити їх об’єктивно, і погляд згори теж прийде природно.

Бо для вас це вже лише питання часу.

(Кінець)