Погляньмо на зневіру

Зазирни у своє серце.

Ти бачиш усіляких «я», правда ж?

Сьогодні серед них спрямуймо промінь на думки на кшталт «зневіри».

Зневіра в собі.

Зневіра в інших.

Зневіра в суспільстві.

Зневіра у своїх обставинах.

Зневіра у своїй зовнішності.

Зневіра буває всіляка, чи не так?

Уважно подивися на кожну з них.

«Нічого не вдієш через це».

«Нічого не вдієш через те».

Ти бачиш, як навколо цієї зневіри кружляють усілякі виправдання.

Не кидаючи на ці виправдання й погляду, подивися на грудку зневіри, що там сидить,

і на відгук іще глибше за нею.

Наприклад, погляньмо на грудку зневіри в інших.

Чому ти зневірився в тій людині?

 

Так, так.

Знаю, розумію.

Тобі хотілося б, щоб це залишалося провиною тієї людини.

Бо так можна захистити своє его.

 

Але саме тут уклади силу в нижню частину живота й подивися ще глибше.

Га? Бачиш?

Там є думка, що намагається захистити тебе.

Але це не те.

Перемісти око серця ще глибше.

Ось, тепер ти бачиш, чи не так?

Грудку думок, що опустила руки щодо самої себе…

На цьому місці можна сказати, що люди, які опустили руки щодо інших, опустили руки щодо себе.

Але ти також бачиш, що й на те, щоб опустити руки щодо себе, є відповідна причина, правда ж?

Тож зазирнімо ще глибше в серце.

Заплющ очі.

Дихай повільно.

Уяви, що весь твій тулуб — це легені, і продовжуй дихати широко, глибоко й розслаблено.

Ось, тепер ти бачиш, чи не так?

Грудку думок самообмеження…

Це звичка мислення, яка вирішує: «Більшого я не вартий».

Але далі є ще щось.

Тихо опусти серце в глибину душі.

Зазирни глибоко в серце так, як оглядав би подробиці місцевості, наближаючись до Землі з космосу.

Ось воно.

Самозаперечення.

Що це? Це звичка мислення, яка заперечує божественність, сутність життя.

Це заперечення своєї сутнісної природи, заперечення божественності, і є справжньою сутністю тієї звички мислення, що змушує тебе опускати руки.

Коли знайдеш його, уяви себе сонцем, яке змушує мандрівника скинути плащ, і обійми думку, що хоче заперечувати.

Це наче вічна мерзлота, що довго лежала в твоєму серці, тож якщо обійняти її теплом життя й зігріти, вона неодмінно розтане й змінить свою природу, із твердої на рідку, із рідкої на газ.

Важливо знати, що сутність твого життя була самим світлом любові від самого початку, давним-давно.

І жити, випромінюючи світло любові.

Місія людини в земній сфері полягає в тому, щоб виростити таке Я, яке може плавно виражати цю сутність життя.

Ні від чого не відмовляйся.

Якщо не відмовлятися, шлях неодмінно відкриється.

А коли захочеться опустити руки, просто глибоко зазирни в серце, як сьогодні, знайди справжню причину й обійми її.

Обіймай її знову й знову, стільки разів, скільки потрібно.

Слова не потрібні.

Тобі не треба ні про що думати.

Просто огорни грудку думок як світло любові й зігрій її.

Тоді так звані звички мислення непомітно згаснуть, а істина, добро й краса, властиві життю, проявляться як сама твоя свідомість.