Про те, що в людині здається нечистим (частина 1)

★Запитання про життя

«Якщо люди — божественні істоти, чому в них є нечисті функції, як-от випорожнення? І хоч це в кожного по-різному, хіба не тому сильне статеве бажання, апетит, жадання грошей і жадання влади змушують нас відчувати „потворність людини“, що „їх не мало б бути“?»

Якийсь час у юності в тебе були такі сумніви, правда?

Нині, коли тобі щось цікаво, ти швидко можеш знайти відповідь в інтернеті, і навіть те, чого не знайдеш звичайним, мирським способом, спалахує в тобі інтуїцією миттєво, раніше, ніж встигнеш подумати. Але тоді навіть із нашого боку було видно, як це досить довго всерйоз мучило тебе.

Сьогоднішня розмова для тих, хто, як ти тоді, заплутується в нитках усіляких тривог про життя й схильний хмурити брови свого серця.

Відтепер, будь ласка, читай мої слова, якщо можеш, уголос, ніби ти через п’ятдесят років, уже як член космічного людства, говориш до себе минулого, що перебуває на стадії лялечки, загорнутий у кокон думок.

Так туман у твоєму серці розвіється ще більше, і ти зможеш еволюціонувати у свідомості до себе в ще глибшому стані.

★Від мого майбутнього «я» до мого минулого «я»

(1) Спочатку

Перше, що я хочу тобі сказати, — це той факт, що майбутній [твоє ім’я] вже має відповіді на всі запитання про життя і у світі, де тривалість життя різко зросла, навіть після 100 років зберігає молодість, жваво користується життям і щодня живе сяючи.

Розуміючи це, розплутаймо відповіді на запитання вище.

(2) Про сутнісну природу людини

По-перше, люди — божественні істоти.

Це непохитний факт, і на Землі майбутнього, коли багато божественних людей уже відродилися, а Земля нарешті наздогнала сусідні зірки, це усвідомлення стало загальним стандартом.

Тож основне усвідомлення, яке [твоє ім’я] має зараз, — «сутнісна природа людини є божественність» — можна вважати правильним.

Розуміючи цю істину, розплутаймо тепер разом нитку тривоги (хибне розуміння), що змушує тебе зосереджуватися на тому, що фізичне тіло має функції випорожнення й легко піддається різним бажанням, і вважати себе нечистими істотами.

(3) Відношення між фізичним тілом і свідомістю (серцем)

Спершу спробуй подивитися на це так: «Людське фізичне тіло й свідомість (серце) перебувають у відношенні, як автомобіль і його водій».

І, думаючи так, уяви, що ти спостерігаєш, як сам тривожишся, із місця трохи віддаля від свого тіла… скажімо, з позиції приблизно за три метри над головою, навскіс угору.

 

Можемо починати?

 

Зі світу життя видно, що «реальністю божественності, яка живе в людині», водієм, була сама свідомість (серце), а не матеріальне тіло, зване фізичним тілом.

Фізичне тіло — це справді транспорт, який свідомість (серце) створила сама.

Щоб зрозуміти це глибше, спершу пригадаймо, як людина народжується у фізичному тілі.

(4) Як ми народжуємося у фізичному світі

Насамперед треба знати, що духовним істотам, які живуть у кожному шарі потойбіччя, щоб народитися у фізичному світі, потрібен дозвіл небес на перевтілення на землі.

Небеса означають «енергію великого джерела життя», а той, хто від її імені виконує її волю, — це божество-охоронець кожної людини. Тож, щоб перевтілитися на землі, потрібен дозвіл свого божества-охоронця.

Коли божество-охоронець схвалює перевтілення у фізичний світ, духовна істота, що бажає народитися знову, переходить до кімнати очікування народження в духовному світі. Там, радячись зі своїми духами-охоронцями й божествами-охоронцями, вона дивиться вниз із неба іншого виміру на численні пари чоловіків і жінок на землі й, спираючись на зв’язки з минулих життів тощо, шукає фізичну пару чоловіка й жінки, найкращу для свого народження.

Потім, тієї миті, коли вона вирішує, які батьки найкращі для виконання її місії на землі, вона входить у з’єднання сперматозоїда й яйцеклітини, що зустрілися на землі в той самий момент, — у зародок.

При цьому вона вдягає тіло, зване астральним тілом, подібне до спідньої білизни скафандра (спіднього одягу душі), її свідомість присипляє божество-охоронець, і, міцно сховавши дотеперішні спогади глибоко в підсвідомості, вона входить у зародок як душа.

На що це схоже? Це наче мить, коли ти виходиш у космос, щільно загорнутий у скафандр: надзвичайно повільний і скований стан, у якому думки й рухи не збігаються.

І це також мить, що супроводжується дуже великим болем.

Чому? Тому що вібрація, яку відчуває свідомість, така груба, це світ, де елементи життя забруднені… дай подумати, мабуть, найлегше зрозуміти, якщо сказати, що це наче раптом опинитися посеред жахливого смогу.

Тому більшість духовних істот сідають у фізичний зародок зі сплячою свідомістю. Але зрідка трапляються духовні істоти з величезною силою волі, які сідають у зародок зі збереженою свідомістю, не втрачаючи дотеперішніх спогадів.

Але такі люди — це випадки високих божеств із надзвичайною місією… наприклад, узяти на себе карму всього свого роду й стерти цю карму вкрай коротким життям або стати дороговказом для багатьох людей. Душ, що переживають таке народження, дуже мало.

Повернімося до розповіді: тієї миті, коли сперматозоїд і яйцеклітина з’єднуються, душа оселяється в зародку, насінні фізичного тіла. Його сировина — це, звісно, сперматозоїд батька та яйцеклітина матері, а крім того, до зародка притягуються різні елементи, що складають фізичний світ, і там життєва енергія в прямому сенсі нарощує на них плоть, формуючи фізичне тіло з усіма п’ятьма кінцівками.

Звісно, рушійна сила цієї праці — тілесна енергія матері та їжа, яку вона їсть, але саме твоя власна життєва енергія бере провід у формуванні складного людського тіла.

Мати — це та, хто надає дорогоцінне місце, де виношується фізичне тіло, транспорт душі. Людину не роблять фізичні батько й мати.

З боку дії життя кожна людина сильно бажала народитися знову, сама вибрала своїх батьків на землі й народилася, коли «я», що є «світлом життя», створило собі власне фізичне тіло.

Тому іноді трапляються хлопці й дівчата, які хочуть сказати батькам: «Навіщо вам треба було мене народжувати? Я народився, хоч і не хотів, просто внаслідок того, що ви двоє розважалися». Але істина не така.

(Продовження завтра)