Скинути шкіру до свідомості, де «ми», «наш» і «нас» приходять природно – 9
Опубліковано Оновлено
(Продовження попереднього послання)
Вийдімо з життя марних зусиль
Щойно я сказав, що людська свідомість втрачає рівновагу, хоч куди вона схиляється — до плюса чи до мінуса, чи не так?
Якщо цього не розуміти, настрій перекидається з однієї крайності в іншу, і врешті думаєш: «Усе це, здається, надто клопітно, тож я просто залишуся таким, як завжди».
Саме тому я хочу, щоб ти знав: доки твої думки прикуті до фізичного тіла, хоч як старайся стати позитивною людиною, хоч скільки женися за ідеальним характером, хоч як далеко зайди, це врешті виявиться марними зусиллями.
Тепер спробуй подумати, чому у світі досі сяйво добрих людей було таким слабким.
Це тому, що, як і в людей, схильних до негативного, їхня свідомість схилялася до одного полюса.
Чому так стається, запитуєш?
Так, це добре запитання.
Це тому, що світ явищ — це світ, створений так, що і психічні, і матеріальні вияви постають розділеними на два полюси.
І понад усе, коли людська свідомість, найважливіше з усього, схиляється до позитивного чи негативного, то за законом піднесення й занепаду свідомість, що зайшла надто далеко до одного полюса, легко перекидається від якогось поштовху й переходить у протилежний стан.
Це стан свідомості, що легко перекидається туди-сюди, із позитивного в негативне і з негативного в позитивне, наприклад, «той, хто щойно сміявся, тепер плаче» чи «той, хто до вчора був у поганому настрої, сьогодні в чудовому».
Ти можеш подумати: «Якщо негативне перекидається в позитивне, хіба це не добре?» Але доки свідомість прикута до тіла, ця свідомість на полюсах плюса й мінуса — як замок на піску. Вона не тримається, і хоч скільки мине часу, ти ніколи не зможеш стояти у стані тривалого, стійкого щастя.
Як я вже казав, якщо не дивитися згори на обидва полюси разом, не визнавати їх і не обіймати, не вдасться відпустити припущення, зациклення, поспішні судження й прив’язаності.
Сфера свідомості пташиного польоту, що може так дивитися на речі згори, лежить на один вимір вище: не другий вимір, а третій, не третій, а четвертий.
Дивитися згори на обидві свої крайності разом, визнавати їх і обіймати можна висловити інакше: множити думки на кожному полюсі на духовну свідомість, щоб привести їх до плюс-мінус нуля.
Можна назвати це знанням того, що щось не є ні добрим, ні поганим.
Можна також назвати це тим, що тебе вже не сковують добро чи зло, любов чи неприязнь.
Зробімо поле усвідомлення пташиного польоту звичним станом
Отак широко охоплювати себе й інших одним поглядом і більше нічим не хитатися — це і є поле усвідомлення пташиного польоту.
Щоб зробити його своїм, корисно знати принцип проявленого світу.
Я казав, що світ явищ — це світ, де, коли світло падає на предмет, утворюється тінь, правда ж?
Спробуй застосувати це до людської свідомості.
Наприклад, ну, якщо не стояти там, де дивишся згори на ціле, серце, що намагається когось любити, завжди супроводжують емоційні думки, цілком протилежні любові.
Можна сказати, це як те, що люди іноді, саме тому що люблять, стають ревнивими чи підозріливими або починають ображатися, що інша людина не робить того, чого вони бажають.
Якщо застосувати це до прикладу з предметом і тінню, то позитивне, що перекидається в негативне, — це перетворення на думки тіні, правда ж?
Людська свідомість, що забула істину життя, робить щось подібне до того, щоб пірнути в тінь і стати самою тінню.
Скажемо ще інакше: припустимо, ти дивишся фільм у кінотеатрі. Той ти, що дивиться, — справжній ти, але ти так емоційно поринаєш в історію, що забуваєш про це, і твої думки перебувають у стані, ніби пірнули всередину екрана.
Тож щоб вийти з життя марних зусиль, яке ні до чого не приводить, тобі потрібно підняти свою свідомість до наступного, глибшого виміру. (Далі буде)
