Життя одного чоловіка (Частина 1)
Опубліковано Оновлено
★Урок із життя одного чоловіка
Сьогодні розповімо історію життя одного чоловіка у стилі старовинної народної казки.
Вона неодмінно спонукає тебе до власних усвідомлень і допоможе простити й полюбити себе та стати єдиним зі світлом життя.
[Давним-давно в одному місці жив молодий чоловік, який був справжнім утіленням сильного почуття справедливості.
Він засуджував усе, що відходило від «ідеалу», який він собі уявляв, і проводив дні, критикуючи, осуджуючи й зрештою суворо звинувачуючи.
— Чому ти ніколи не робиш нічого, думаючи про інших?!
— Хто б казав. Ти сам такий самий.
— Що?! Ти не маєш права мені таке казати!
Оскільки він був таким у всьому, сварки навколо нього ніколи не вщухали.
Він вірив, що така поведінка і є та сама «справедливість», яку він має чинити, і ні на мить у цьому не сумнівався.
Він був сповнений упевненості, тому спершу багато людей захоплювалося ним і збиралося навколо нього.
Але з часом, один за одним, люди його покидали.
Якщо поглянути з іншого боку, це була картина того, як він відштовхує людей і прямує до вершини самотності.
Перегортаючи сторінки календаря життя, у тридцять, у сорок він нарешті залишився сам-один.
А незабаром він захворів і зліг.
На той час уже нікого не лишилося, щоб йому допомогти.
Одного дня, задихаючись і корчачись від болю на ліжку, він побачив сон.
Це був сон про світ, де все навколо нього, що лежав у ліжку, було вкрито дзеркалами.
★У світі дзеркал
Там щоразу, коли він посилав думку, його відображення в дзеркалах кидало ті самі слова назад у нього.
Думки, які він посилав, були суцільною критикою й лихослів’ям про інших, тож усе це кидали в нього, що лежав у ліжку, його відображення з-за дзеркал з усіх боків, і це було понад його сили.
Почуваючись зле, він сховав голову під ковдру й подумав:
«Чому я мусю весь час вислуховувати таке від інших?»
Поки він похмуро розмірковував і мучився, йому раптом спало на думку:
«Ах, слова, які я посилав у минулому, не йшли до тих людей, у кого я цілив; усі вони поверталися до мене».
«Моє страждання теж було через те, що отрута моїх власних слів роз’їдала моє власне серце».
Із тієї миті, коли він так подумав, його серце на очах полегшало.
І потроху думки, які він посилав, ставали дедалі розважливішими.
«Ах, хоч би що думали інші, хоч би що казали, хоч би що робили, ніщо з цього ніколи мені не шкодило».
«Важливим було те, що я думав про слова, думки й учинки інших».
«І це була нагода, щоб я помітив те, що сам робив, те, на чому був зациклений… іншими словами, дисгармонію в мені самому».
«Я не міг побачити, що це про мене; я не зважав на власні вади й був переконаний, що все це про інших».
«Мені треба було лише повернути те, що я думав про речі й людей, яких бачив і чув зовні, назад до себе й пізнати себе».
«Лише це мені й треба було зробити». (Далі буде)
