Зовнішнє є внутрішнім, а внутрішнє — зовнішнім (6/8)
Опубліковано Оновлено
(Продовження попереднього разу)
★Коли змінюєшся ти (внутрішнє), змінюється те, що довкола (зовнішнє)
Щоб поглибити розуміння, наведемо ще один конкретний приклад. Скажімо, є жінка, якій набридло, що чоловік її пиляє, чіпляючись до кожної дрібної помилки.
Коли така людина застосовує цей спосіб користування свідомістю, вона може помітити, що те, що вона відчувала до чоловіка, насправді було подією, схожою на дзеркала одне навпроти одного, і усвідомити, що подібні почуття насправді були і в її власному серці. Тож їй більше не треба витрачати енергію свідомості на спроби змінити його, і вона може користуватися свідомістю дієво, а не марнувати її.
Натомість, якщо вона взяла собі за правило використовувати власну енергію свідомості, щоб розвивати свої колишні звички думок, слів і вчинків, то, хоч вона й не намагалася змінити чоловіка, є історії про те, як його причіпки невдовзі припинялися.
Що це означає? Інша людина справді трохи змінюється, але головне на цьому першому етапі змін те, що, хоч їй кажуть те саме, що й раніше, її серце виросло настільки, що вона вже не сприймає це як причіпки, а приймає як пораду, дану з любові, і тому починає відчувати: «Він перестав казати мені неприємне».
Чому так стається? Бо коли твоя свідомість розвивається, діаметр твоєї душі (твоєї вібраційної сфери свідомості) збільшується, тож дрібниці вже тебе не хитають. І насамперед те, чого ти сам не робиш, більше не відбивається в зовнішньому світі, який є світом дзеркала, тому починають відбуватися й реальні, практичні зміни: інша людина змінюється.
Тут треба бути обережними ось із чим: люди зі звичкою до самоаналізу, які в усьому звинувачують себе, легко помиляються в куті своїх думок і тому зрештою часто цькують самих себе.
Самоаналіз — це добре, коли цілком ясно, що «я був неправий». Але коли, хоч як спокійно дивишся у своє серце, не можеш цього визначити, і пригнічуєш своє серце думкою: «Який я безнадійний», — це насправді не що інше, як «зловживання самоаналізом».
Цієї помилки люди зазвичай припускаються, коли не знають істини душі: що життя людини — це перевтілення, народження й смерть, повторені сотні й тисячі разів, і що ти тут зараз, бо вибрав народитися як вершина всього цього.
Якщо дивитися на рухи сердець окремих людей, що живуть на Землі, то, якби доля цього життя проявлялася лише як наслідок думок, слів і вчинків у цьому житті, вони могли б чітко розібрати причини й наслідки всього. Але правда в тому, що частіше це не так. Тож багато людей борсаються в стані розуму, схожому на бездонне болото (у стражданні), бо не можуть знайти причини серед розладу в стосунках і пасток долі, що змушують думати: «Чому я мушу це проходити?»
У таких випадках не треба знати точну причину. Досить просто спостерігати, як ця доля минає, з легким серцем, думаючи: «Ага, щось, що я приніс із минулого, зникає, проявляючись отак. Проявляючись отак, воно намагається зникнути». (Далі буде)
