Вести власну свідомість (Частина 2)
Опубліковано Оновлено
(Продовження попереднього)
★Глибоке дихання веде свідомість природно, без напруження
Серце справді глибоке, тож навіть «просто роби те, що приносить тобі радість», як ми сказали на початку, означає, що ти маєш сам збагнути, що є радістю, а що болем, і водночас розпізнати, що тобі слід робити зараз, а що є завеликим кроком (для тебе зарано).
Щодо почуттів радості теж: якщо ти не можеш ясно розрізнити, чи почуття, яке посилаєш, — це радість его чи радість, що йде від божественності, ти не зможеш вести себе в правильному напрямку.
І те, що ми хочемо сказати тобі як спосіб розв’язати цю ситуацію, знову повертається до нашої звичної розмови про дихання.
Практикувати еволюцію свідомості навмання, не маючи найменшого уявлення про те, яке твоє справжнє я, я божественної свідомості, — це все одно що стріляти з лука із заплющеними очима. Якщо ти й далі пускатимеш стріли зовсім не в тому напрямку, то ніколи не вдосконалишся в шляху стрільби з лука, правда ж?
Тож, не зовсім «усі шляхи ведуть до Рима», але якщо ти хочеш об’єктивно знати, що робиш, корисно зіставити це з іншими шляхами й поглянути на нього в їхньому світлі.
А ось і наша звична розмова: візьми дихання, яке робиш несвідомо, і зроби його свідомо повільним і розслабленим. Якщо сказати крайнім чином, вдихай повністю, відчуваючи, ніби верхівки твоїх легень тягнуться до маківки, міцно затримай дихання, проголошуючи в серці слова божественності, яких бажаєш, а потім повільно видихай, тонко й довго, не поспішаючи.
Ми радимо зупинятися, коли вдихнув до кінця, тому що в цю мить твоя свідомість найближча до джерела життя, тож проголошення бажаного образу в цей час і саме є розвитком божественності та заохочує твою еволюцію свідомості.
Ми радимо не поспішати, вдихаючи й видихаючи, бо це наближає тебе до дихання самого великого Всесвіту. (Далі буде)
