Співчуття й сенсор прозрінь
Опубліковано Оновлено
Коли слухаєш, як хтось говорить, виникають усілякі враження, правда?
«Це була добра розмова».
«Це була нудна розмова».
«Ця людина говорить лише із знань».
«Ця людина справжня», «шахрай».
«Ця розмова трохи зачепила за живе» тощо.
Але знаєш, зупинись на мить саме там, озирнись і подумай.
Якщо, вислухавши когось, ти несвідомо думаєш: «Але це лише ідеї й досвід тієї людини; до мене це не має стосунку» — і ніколи не втілюєш цього у власному житті, це було б марнуванням цінного уроку, чи не так?
Важливо, щоб, почувши добру розмову, ти вправлявся втілювати її у власному житті й робив її своєю.
Істини й мудрість життя з’являються не лише у твоїй власній інтуїції.
Істину й мудрість можна отримати з розмов інших людей, звісно, а також із невимушених бесід із близькими, з історії, яку випадково побачиш по телевізору, з уривка в прочитаній книжці й зі спілкування з природою.
У цьому сенсі все є вчителем і дзеркалом.
Що потужніший твій сенсор прозрінь, то більше все стає матеріалом, щоб шліфувати й підносити себе.
А якщо ти живеш із відкритим, неупередженим серцем і маєш свідомість, що знаходить уроки в усьому, життя перетворюється на скриню скарбів прозрінь.
Тоді кожен день стає низкою прозрінь.
У такий час ти можеш проживати кожну мить із захопленням і стукотом серця, радіючи зустрічі з новими прозріннями, які неодмінно трапляться й сьогодні.
