Скинути шкіру й перейти до справжнього щастя – 1

Від початку 2024 року кількість людей, які згадали сутність життя, почала помітно зростати.

Такі люди вже вхопили вселенське щастя, вічне щастя, якого більше ніколи ніщо й ніхто не похитне.

Скажу ще раз: ключ до цього стану — відпустити ту саму стару пам’ять, яка каже, що «фізичне тіло — це людина, а я й інші — окремі істоти», усвідомивши: «Це не моя думка».

Це «відпускання пам’яті» і є тим самим ключем до справжнього щастя.

Бо саме пам’ять постійно творила долю, що є переказом минулого.

Якщо уважно подумати, уявлення про те, що ти можеш і чого не можеш, що маєш і чого не маєш, — це погляди, виведені з пам’яті.

Люди, які мають мало таких поспішних суджень про себе, розширюють межі своїх можливостей і не припиняють зусиль, щоб зробити те, чого не могли.

З іншого боку, коли поспішні судження про себе сильні, потрібен час, щоб розбити шкаралупу его, і легко заблукати у вузькому світі.

Не те що така велика справа, як змінити світ, а навіть така дрібниця, як змінити себе, дається людям важко.

Поки кожна людина не почне зі зміни себе, світ загалом не стане кращим.

Для цього вкрай потрібно почати з дослідження людської природи, сутності життя.

Однак для багатьох людей Землі саме це стало першою перешкодою.

Чому так сталося?

Причина полягає в нестачі живлення, потрібного, щоб розквітла квітка життя.

Простіше кажучи, це живлення — усі численні види життєвого досвіду, солодкого й гіркого включно.

«Я не розумію, що відчувають інші». «Я не можу думати про речі з чужого погляду». «Я не можу дивитися згори на ціле». «Я завжди врешті поводжуся егоцентрично».

Такі стани серця — необхідний прохід для кожної людини на Землі на шляху до відродження священного.

Ніхто не стає прекрасною людиною, не пройшовши цього процесу.

Ті, хто нині живе з вдячністю від щирого серця, — усі люди, які сповна пройшли через такий досвід.

(Далі буде)