Наприкінці подорожі додому до «себе справжнього»
Опубліковано Оновлено
Відрізнімо «себе справжнього» від «себе випадкового»
Позитивне, негативне, усе одно, але якщо, ідучи життям, уважно зачерпнути й спостерігати те, що в серці, — «те, чому ти надаєш цінності», стає легше відрізнити «себе справжнього» від «себе випадкового».
Чому? Бо коли повільно смакуєш «те, чому ти надаєш цінності», позиція твоєї свідомості просвічує й стає чітко видимою.
«Ти справжній» — це вільне й безмежне серце, безпосередньо з’єднане зі Всесвітом, що резонує як саме світло життя.
А «ти випадковий» — це думки, що бачать себе й інших обмеженими у світі тісних форм.
Можна також дивитися на це як на поділ між «безмежною свідомістю» й «скінченними думками».
Коли дивишся на себе, якщо можеш збагнути, чи думки кожного з тих «я» (людства світу), що живуть на землі твого серця, є свідомістю, яка залишається істинною назавжди (ти справжній), чи свідомістю-бульбашкою, що з’являється й зникає (ти випадковий), то можеш інтегрувати й привести до гармонії плюс і мінус, інь і ян у собі.
Це позиція «пташиного польоту» (поля усвідомлення, що дивиться на ціле згори), про яку я завжди говорю.
Якщо можеш там стати, кожна нерозв’язана думка, що промайне в голові, коли дивишся на себе й інших, повернеться до неба.
Добре чи погане, подобається чи ні, близько чи далеко, приємно чи неприємно, вище чи нижче: усі ці сплутані почуття відпускаються.
Тоді ти можеш відродити «серце співчутливої любові», що обіймає все без осуду.
Це свідомість, що піднялася на вимір на один-два щаблі вище.
Нині у свідомості більшості людей на Землі понад 98% самоусвідомлення займає «ти випадковий» (скінченні думки).
Коли настане ранок, усі прокинуться
Я не кажу, що це погано.
Наприклад, багато людей ще не прокинулися о п’ятій з чимось зимового ранку, правда ж?
Тут те саме.
Якби порівняти нинішнє становище Землі з часом доби, це передсвітанкові години.
Але лише через те, що вони переживають час, коли темрява найглибша, було б поверхово вирішити, що людство Землі ні на що не годиться.
Просто подивися.
Відтепер багато людей прокинуться від довгого сну й згадають «себе справжніх».
Це можна назвати епохою, коли ніч душі людства Землі добігає кінця, миттю відродження священного.
У цей час дехто може опиратися, не в змозі відпустити звичні думки, але навіть вони, бачачи, як люди навколо перетворюються один за одним, колись переглянуть свій спосіб життя.
Бо людство кожної зірки в подорожі назад до «себе справжніх».
