Про вібрацію та її простір (Частина 1)
Опубліковано Оновлено
★Про вібраційні сфери поза межами зору й слуху
Скільки б космічних кораблів не посилали досліджувати нашу зірку люди Землі, які приймають як належне усталені уявлення, що досі вважалися здоровим глуздом, вони не можуть знайти ні душі, правда?
Це тому, що частота вібрацій, які ми випромінюємо, інша.
Інакше кажучи, можна сказати й так: елементарні частинки духу й матерії, з яких складаються всі явища, обертаються з надзвичайно тонкою, високою швидкістю, тому досі п’ять чуттів людей Землі не можуть їх сприйняти.
Світ, де перебувають наші проявлені тіла, — це, по суті, вимірний світ зовсім іншої вібраційної сфери.
Багато хто з людства Землі самі вирішили, що «те, чого не видно й не чути, не існує», але прояв Всесвіту аж ніяк не такий крихітний, щоб обмежуватися вібраційною сферою, яку можуть сприйняти ваші п’ять чуттів.
Багато хто з вас вірить у науку, але категорично вирішувати, що того, чого не видно й не чути, не існує, — насправді не дуже науковий підхід.
Щодо світів поза межами зору й слуху можна сказати, що на Землі саме фізики, які досліджують такі речі, ставляться до них зі смиренним серцем і намагаються розширити світ, доступний сприйняттю.
Але на Землі, коли йдеться про небо й землю інших зірок, спосіб думки «ми дослідили кілька зірок, але не знайшли живих істот, отже, Земля — єдина планета в цьому Всесвіті, де може існувати людство» став сучасним здоровим глуздом, що спирається на земну науку.
Якщо пояснити цей спосіб думки прикладом, це те саме, що створіння, які живуть глибоко під землею, вірять: «Ніякого неба немає» і «Ніякого Всесвіту немає».
Бо вони вирішили: «Ми ніколи цього не бачили й не чули, тож, звісно, цього не існує».
«Усталені уявлення, що досі вважалися здоровим глуздом», про які я згадав на початку, — це погляди на людство й життя, усе ще замкнені у вузьких межах, як-от: «людина — це фізичне тіло, і коли тіло помирає, життя повертається в ніщо», «світів, яких не видно й не чути, не існує» і «мета людського життя полягає в забезпеченні їжі, одягу й житла, а якщо можливо — у поліпшенні їхньої якості й кількості». Вони схожі на світогляд тих підземних створінь.
Це точнісенько як спосіб життя звичайних чайок у «Чайці на ім’я Джонатан Лівінгстон», одному з ваших улюблених романів.
Не думаю, що люди, які прагнуть еволюції свідомості, вірять, що забезпечення й поліпшення їжі, одягу й житла — найвища мета життя. Але поки думки залишаються там, люди ніколи не зможуть дізнатися того факту, що Всесвіт простягається й у світах, яких не видно й не чути, і що незліченне космічне людство освоює зірки. Саме час багатьом людям це усвідомити. (Далі буде)
