Тим, чиє теперішнє не є майбутнім, яке вони уявляли, але чиє світло надії не згасло й сяє на небі їхнього серця яскравіше, ніж будь-коли (Частина 1)

★ Доля і свідомість

Сьогодні поговорімо, зосередившись на творенні власної особистої долі.

Якщо твоє теперішнє не є майбутнім, яке ти уявляв, але твоє світло надії не згасло й продовжує сяяти на небі твого серця ще яскравіше, ніж раніше, то лише змінивши довжину дихання й спосіб використання свідомості, ти зможеш розгорнути в реальному світі те певне майбутнє, яке уявляв.

Ти й без чиєїсь науки знаєш, що важливо жити з надією й утверджувати себе — визнавати себе раніше, ніж це зробить хтось інший.

Але коли ти дивишся на свій світ, як ти думаєш, чому, навіть маючи надію, одні люди можуть неодмінно побудувати майбутнє, яке уявляють, а інші ні, і чому одні люди утверджують себе, а інші ні?

Це надзвичайно важливо для того, щоб зробити життя змістовним, і все ж напрочуд багато людей живуть, зовсім випустивши це зі свого усвідомлення, залишаючи його невиразним і занедбаним.

У людей, які не можуть жити так, як хотіли б, думки відокремлені від свідомості життя (божественності), або кут їхнього самоствердного усвідомлення зміщений, тож вони зрештою захищаються чи обороняються й продовжують повторювати дні, що йдуть не так, як їм хочеться.

Якщо спостерігати за такими людьми, хоч це й тому, що слушний час ще не настав, вони використовують свій час справді марнотратно.

Люди, які взагалі не можуть мати жодної надії, можуть почати з надії на майбутнє. Але для людей, які мають надію й усе ж не можуть її втілити, є причина — чи підґрунтя — того, чому вони не можуть.

І якщо ти сам можеш знайти цю причину й усвідомити: «Ось воно що. Мені слід було зробити так-то», то кожен може перестати ходити по колу й перейти до творчого життя.

Якщо дивитися докладно, те, що кожній людині треба усвідомити, безмежно різниться від людини до людини. Але якщо дивитися на загальну тенденцію, можна сказати, що кут і вимір, з яких вони посилають свою свідомість, неправильні.

Для тих, хто думає: «Знову вони зі своїми абстрактними розмовами», пояснимо. Кут, з якого ти посилаєш свідомість, означає вид і спрямованість твоїх думок щодо досягнення того, що уявляєш. Грубо кажучи, це різниця між тим, щоб посилати свідомість, думаючи: «Може, не вийде», і тим, щоб використовувати свідомість, думаючи: «Я неодмінно доведу це до кінця» або «Немає нічого, чого я не міг би, якщо спробую».

А вимір, з якого ти посилаєш свідомість, загалом поділяється на те, чи це дуалістичне мислення, прилипле до фізичного тіла, чи мислення, яке вийшло за межі дуалістичного протиставлення й пов’язане з джерелом життя.

Наприклад, візьмімо самоствердження, про яке ми щойно згадали. Самоствердження, що прикриває твої помилки й слабкості думками, прилиплими до фізичного тіла, явно відрізняється від самоствердження, яке, вкорінене в божественності, усвідомлює безмежні можливості в тобі й утверджує я, що рухається в напрямку вираження всезнаючої, всемогутньої природи життя.

Розумієш?

Гм… якими словами можна виразити «кут і вимір свідомості» так, щоб ти зрозумів?

А, знаю — настанова розуму.

Належні кут і вимір для посилання свідомості відповідають, можна сказати, цій настанові розуму.

Якщо ти подивишся значення слова «настанова розуму», то знайдеш приблизно таке: «спосіб мислення чи стан розуму, сформований минулим досвідом і вихованням, упередженнями, неявними припущеннями, віруваннями й переконаннями, цінностями тощо».

Ми підсумовуємо все це просто й кажемо: «Важливо перезаписати й зберегти свої “звички мислення, вкорінені у свідомості” за допомогою божественної свідомості».

Стан, у якому ти не можеш жити так, як хотів би, — це стан, у якому твої звички мислення заважають тобі жити так, як ти хотів би.

Саме такий випадок ми маємо на увазі, коли кажемо: «Кут і вимір, з яких ти посилаєш свідомість, неправильні».

Хоч дехто, можливо, не захоче цього визнати. (Далі буде)