Як відпустити спогади й відкрити майбутнє – 1

Завдяки пам’яті ми змогли жити

Жива істота на ім’я людина має той бік, що може жити саме тому, що має пам’ять.

Наприклад, знання, що якщо зробити те й те отак, вийде ось так, було б хитким без спогадів, заснованих на досвіді.

Те, що, ідучи життям, ти не кажеш: «Гадки не маю, що робити й як. Не можу відрізнити праве від лівого», — цілком завдяки допомозі пам’яті.

Подумай про це.

Як ти думаєш, чому ти не кажеш такого: «Не знаю, як їхати ліфтом», «Не знаю, як користуватися кухонним ножем чи ножицями», «Не знаю, як ходити», «Не знаю, як говорити», «Не знаю, як їхати поїздом», «Не знаю, що робити, коли приймаю ванну», «Не знаю, як робити покупки», «Не знаю, як дивитися телевізор»?

Тому що на основі пам’яті ти маєш розуміння, що в такій ситуації робиш те, а в іншій — інше, правда?

Можна сказати, що це цілком завдяки пам’яті.

Отже, один бік істини полягає в тому, що є речі, які ми можемо робити саме завдяки пам’яті, але, як у вислові «надмір — усе одно що недостача», інший бік істини полягає в тому, що коли надто перебуваєш у полоні пам’яті, закриваєш кришкою безмежні можливості людини й перекриваєш власне світле майбутнє, роблячи неможливим його відкриття.

Реальні приклади того, як пам’ять перекриває майбутнє

Щоб дізнатися, наскільки надмірний полон пам’яті перекрив твої власні можливості, добре розплутати це на реальних прикладах із власного життя.

Наприклад, чи не буває так, що ти стискаєшся й думаєш: «Мені незручно висловити цій людині свою думку» через такі причини, як «вона завжди одразу заперечує» чи «до неї якось важко підступитися»?

Це звичайний повсякденний приклад із чогось на зразок робочого місця, але сам факт, що виникає такий рух думки, — це рух думки, який іде від «полону пам’яті».

Якби така думка не спала на думку, твою ідею могли б прийняти, і завдяки їй усі могли б стати щасливішими. Але в таких випадках, оскільки ти перебував у полоні минулих спогадів і стиснувся, ти зіпсував дорогоцінну нагоду, що могла б створити блискуче майбутнє.

Коли ти отак стискаєшся, десь у серці діють думки на кшталт «А що як вона заперечить?», «Буде морока, якщо вона почне сперечатися» чи «Буде прикро, якщо мені рішуче відмовлять»: прокидається тваринний інстинкт самозбереження, який намагається захистити тебе, щоб ти не постраждав і не мав неприємного досвіду.

Це і є той марнотратний учинок, коли ти в полоні пам’яті шкодиш своєму майбутньому.

Щодо таких речей, один випадок розповідає все про створіння на ім’я людина: люди рухаються приблизно однаково, за моделями поведінки, заснованими на власних звичках мислення.

Поки ти цього не зміниш, хоч скільки мине часу, ти залишатимешся в житті, яке просто кружляє на одному місці.

«То що ж мені робити?» — думаєш ти, правда?

Усе гаразд.

Зараз я розповім спосіб відкрити майбутнє, щоб пам’ять не заважала, тож прийми це як «от воно як» і спробуй застосувати до власного життя.

(Далі буде)